- Російська армія катувала та депортувала цивільних із України
- Дітей розлучали з родинами після примусового вивезення
- Людям літнього віку, особам із інвалідністю та дітям дуже складно покинути Росію
Російська влада примусово вивозила та депортувала цивільних із окупованих територій України, що дорівнює воєнним злочинам і, скоріш за все, злочинам проти людяності, – про це сьогодні в новій доповіді повідомила Amnesty International.
У доповіді «Наче тюремний конвой»: Незаконне вивезення та насильство проти цивільних в Україні під час російської «фільтрації» наведені деталі того, як російські та контрольовані Росією сили примусово вивозили цивільних із окупованої України до підконтрольних Росії територій чи до Росії. Під час цього процесу дітей розлучали з їхніми сім’ями, що порушує міжнародне гуманітарне право.
Цивільні розповіли Amnesty International, як їх примушували проходити насильницьку процедуру перевірки відому як «фільтрація», що часом завершувалася безпідставним затриманням, тортурами та іншими формами жорстокого поводження.
«Розділення дітей з їхніми сім’ями та примусове переміщення людей на сотні кілометрів від їхніх домівок ще більше доводить, яких жорстоких страждань завдає російське вторгнення цивільному населенню України», – заявила Аньєс Калламар, генеральна секретарка Amnesty International.
Розділення дітей з їхніми сім’ями та примусове переміщення людей на сотні кілометрів від їхніх домівок ще більше доводить, яких жорстоких страждань завдає російське вторгнення цивільному населенню України
Аньєс Калламар, генеральна секретарка Amnesty International
«Від самого початку їхньої агресивної війни проти України –що вже є міжнародним злочином – російські війська невибірково обстрілювали та протизаконно вбивали цивільних, руйнували безліч життів то відривали родини одне від одного. Не жалкували нікого, навіть дітей.
Жалюгідна російська тактика примусового переміщення та депортації – це воєнний злочин. Amnesty International також переконана, що ці дії слід розслідувати як злочин проти людяності.
Усі, кого примусово вивезли та хто досі незаконно знаходиться в утриманні, повинні отримати можливість поїхати, а всі, хто несе відповідальність за скоєння цих злочинів, мають бути покарані. Діти під опікою Росії повинні возз’єднатися зі своїми сім’ями, потрібно сприяти їхньому поверненню на підконтрольні українському уряду території», — додала вона.
Amnesty International задокументувала випадки, у яких представників/ць окремих груп, зокрема дітей, літніх людей таосіб із інвалідністю, примусово вивозили на інші окуповані Росією території або незаконно депортували до Росії. В одному з випадків жінку розлучили з її 11-річним сином під час «фільтрації», затримали та не дали возз’єднатися з ним, що є чітким порушенням міжнародного гуманітарного права.
Люди, яких затримували під час «фільтрації», розповідали Amnesty International, що їх катували та жорстоко з ними поводились, зокрема лупцювали, били струмом і погрожували стратою. Іншим відмовляли в їжі та воді, багатьох тримали в небезпечних приміщеннях, переповнених людьми.
Amnesty International проінтерв’ювала 88 людей з України. Більшість із них – цивільні з Маріуполя, а також із Харківської, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Майже всі, особливо люди з Маріуполя, описували умови, у яких вони опинялися, як примусові, – це означає, що вони по суті не мали іншого вибору, окрім як поїхати до Росії або окупованих Росією територій.
Майже всі, особливо люди з Маріуполя, описували умови, у яких вони опинялися, як примусові, – це означає, що вони по суті не мали іншого вибору, окрім як поїхати до Росії або окупованих Росією територій
Amnesty International вважає незаконною анексію Росією українських територій, включно з так званою Донецькою народною республікою («ДНР») на підконтрольній Росії частині Донеччини.
Примусове вивезення з Маріуполя
На початку березня 2022 року Маріуполь був повністю оточений російською армією, що робило евакуацію неможливою. Місто переживало майже безупинні обстріли, а цивільне населення мало обмежений доступ до водопостачання, опалення й електрики.
Тисячі людей у середині березня могли евакуюватися з міста в напрямку контрольованих українським урядом територій, проте Росія, поступово окуповуючи місто, примусово перевозила деяких цивільних до підконтрольних їй районів, відрізаючи їх від інших маршрутів для порятунку. Цивільні казали, що відчували тиск сідати на «евакуаційні» автобуси до «ДНР».
33-річна Мілена розповіла Amnesty International про свій досвід під час спроб покинути Маріуполь: «Ми почали ставити питання про евакуацію, куди можливо поїхати… Мені сказали [російський солдат], що можливо було поїхати лише до «ДНР» або до Росії. Інша дівчина спитала про інші можливості [евакуації], наприклад, до України… Солдат одразу ж перебив її та сказав: «Якщо не поїдете до «ДНР» чи до Російської Федерації, залишитесь тут назавжди».
Мені сказали [російський солдат], що можливо було поїхати лише до «ДНР» або до Росії. Інша дівчина спитала про інші можливості [евакуації], наприклад, до України… Солдат одразу ж перебив її та сказав: «Якщо не поїдете до «ДНР» чи до Російської Федерації, залишитесь тут назавжди
Милена, мешканка Маріуполя
Чоловіка Мілени, колишнього моряка ВМС України, затримали невдовзі після перетину кордону в Росію та досі не відпустили.
Примусове вивезення дітей та інших груп ризику
Закони збройного конфлікту забороняють індивідуальне чи колективне примусове вивезення осіб із захищених груп населення, включно з цивільними, із окупованої території. У кількох випадках дітей, які тікали в напрямку підконтрольних Україні територій без батьків чи інших опікунів, зупиняли на російських військових блокпостах і віддавали під опіку контрольованої Росією влади в Донецьку.
Як уже згадувалося вище, 11-річного хлопчика розділили з його матір’ю під час «фільтрації», що є порушенням міжнародного гуманітарного права. Російські військові взяли під варту та утримували хлопчика та його матір з території металургійного комбінату імені Ілліча в Маріуполі в середині квітня.
Він розповів Amnesty International: «Вони відвели мою маму до іншого намету. Її допитували… Вони сказали мені, що мене заберуть від мами… Я був шокований… Вони нічого не сказали про те, куди відправлять мою маму… Я нічого не чув від неї з того часу».
У доповіді також детально описане примусове вивезення до Донецька всіх 92 мешканців/ок маріупольського державного Інтернату для людей похилого віку та осіб тз інвалідністю №2. Amnesty International задокументувала кілька випадків, у яких літні люди, які тікали зі своїх домівок, опинялися поміщеними в інституції в Росії чи на окупованих Росією територіях. Така практика порушує права людини та ускладнює для них виїзд із Росії чи возз’єднання з рідними в Україні або деінде.
Amnesty International задокументувала кілька випадків, у яких літні люди, які тікали зі своїх домівок, опинялися поміщеними в інституції в Росії чи на окупованих Росією територіях
Кілька людей розповідали, що, потрапивши до Росії, вони відчували тиск подаватися на російське громадянство, або ж що їхнє пересування обмежували. Процес отримання російського громадянства спростили для дітей, які вважалися сиротами чи без батьківської опіки, а також для деяких людей із інвалідністю. Це було зроблено для пришвидшення адопції цих дітей російськими сім’ями, що порушує міжнародне право.
Такі дії підкреслюють свідомий підхід Росії в її політиці, пов’язаній із депортацією з України в Росію цивільних осіб, включно з дітьми, а також наводять на думку, що – на додачу до воєнного злочину незаконної депортації та вивезення – Росія, швидше за все, вчинила злочин проти людяності (у вигляді депортації чи примусового вивезення).
Насильницька процедура перевірки, затримання та тортури
Цивільні з України, які тікали чи були вивезені на окуповані Росією території абодо Росії, зазвичай були змушені проходити насильницьку процедуру перевірки під час в’їзду до «ДНР», перетину кордону в Росію, а також покидаючи територію Росії в напрямку третьої країни. Ця процедура порушує їхні права на приватність та фізичну недоторканність.
У пунктах «фільтрації» представники влади фотографували цих людей, знімали їхні відбитки пальців, перевіряли зміст телефонів, змушували деяких чоловіків оголюватися до пояса та допитували людей протягом тривалого часу.
Amnesty International задокументувала сім випадків, коли людей піддавали тортурам та іншим формам жорстокого поводження під час утримання. В одному з випадків ідеться про 31-річну жінку, в іншому – про17-річного хлопця, у решті п’яти – про чоловіків від 20 до 39 років.
Amnesty International задокументувала сім випадків, коли людей піддавали тортурам та іншим формам жорстокого поводження під час утримання
31-річного Віталія затримали, коли він намагався покинути Маріуполь на евакуаційному автобусі 28 квітня. Після того, як російські солдати заявили, що з його документами була проблема, його змусили сісти в автобус із кількома іншими чоловіками. Його відвезли в Докучаєвськ – містечко неподалік від Донецька – і помістили в камеру з 15 чоловіками, перш ніж забрати на допит.
Він розповів Amnesty International: «Вони зв’язали мої руки скотчем, натягнули мені на голову пакет та замотали скотч навколо моєї шиї… Потім вони сказали: «Кажи нам усе… Кажи нам, де ти служиш, на якій базі?..» [Коли я сказав, що не був солдатом] вони почали дуже сильно бити мене по нирках… Я був на колінах, а вони переважно копали мене ногами. Коли вони відвели мене до гаража, вони сказали: «Щодня ми це робитимемо з тобою».
Amnesty International задокументувала інші випадки, які можуть кваліфікуватися як насильницькі зникнення за міжнародним правом прав людини та як воєнні злочини протиправного утримання, тортур і нелюдського поводження.
Хусейна, 20-річного студента з Азербайджану, затримали під час виїзду з Маріуполя до Запоріжжя в середині березня, його протримали майже місяць. Хлопця звинуватили в причетності до української армії та били під час допитів.
Хусейн розповів Amnesty International: «Один із солдатів сказав: «Він просто так не говоритиме, несіть електрошокер…» Там були два дроти, вони пов’язали їх довкола моїх великих пальців на ногах і почали пускати струм раз за разом… Вони без упину мене били… Я втратив свідомість. Вони вилили на мене відро води, і я знову прокинувся. Я більше не міг терпіти, я просто сказав: «Так, я солдат». Вони й далі мене били, я впав зі стільця, а вони підняли мене назад. З моїх стоп текла кров».
Там були два дроти, вони пов’язали їх довкола моїх великих пальців на ногах і почали пускати струм раз за разом… Вони без упину мене били… Я втратив свідомість
Хусейн, студент з Азербайджану
Хусейну погрожували стратою, лупцювали та били струмом кожного дня,перестали лише за кілька днів до його звільнення 12 квітня.
«Росія та контрольовані Росією сили повинні негайно припинити своє жорстоке насильство проти затриманих – наголосила Аньєс Калламар. – Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду та інші компетентні владні органи повинні розслідувати ці жахливі злочини, включно з тими, що були скоєні щодолюдей із груп ризику. Усі відповідальні за депортацію та примусове вивезення, а також за тортури й інші злочини згідно з міжнародним правом, скоєні під час «фільтрації», мають бути притягнуті до суду».
Методологія
Для доповіді Amnesty International провела інтерв’ю з 88 жінками, чоловіками та дітьми з України. На момент проведення інтерв’ю усі вони, окрім однієї людини, перебували на підконтрольних українському урядові територіях чи в безпечній третій країні Європи. Одна особа залишалася на окупованій Росією території.
Відповідальність за воєнні злочини
Amnesty International вважає російське вторгнення в Україну актом агресії. Із 24 лютого організація документує порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права, вчинені під час війни в Україні. Усі матеріали Amnesty International із цього приводу, включно з новинами, брифінгами та розслідуваннями, можна знайти за посиланням.
Amnesty International неодноразово закликала притягнути до відповідальності членів російських військ і посадових осіб, відповідальних за агресію та порушення. Ми також вітаємо розслідування Міжнародного кримінального суду, яке триває в Україні. Усебічна підзвітність в Україні вимагатиме узгоджених зусиль ООН та її органів, а також ініціатив на національному рівні відповідно до принципу універсальної юрисдикції.