Заява Amnesty International щодо Росії. Влада впроваджує нові кримінальні закони для придушення критики щодо війни Росії в Україні

Огляд

Поки Росія продовжує свою агресію проти України, вона також веде бій на “внутрішньому фронті” проти тих, хто критикує війну та воєнні злочини російської армії. Десяткам людей в Росії загрожує до 10 або більше років ув’язнення за поширення того, що представники влади кличуть “фейковою інформацією про збройні сили” — новий “злочин”, законодавчо впроваджений задля придушення критиків війни. Серед тих, кого переслідують — студенти, адвокати, митці й політики. Голоси проти війни, як і проти насильства з боку російських силовиків, мають бути почуті. Свобода доступу та поширення інформації, вираження думок та ідей, зокрема протестних, є базовою складовою в побудові дієвого антивоєнного руху в Росії. Позбавляючись голосів незгодних, російська влада намагається зміцнити та вкорінити громадську підтримку своєї військової агресії в Україні. 

Amnesty International зібрала історії десятьох осіб, які наразі знаходяться під вартою через своє публічне засудження війни. Справжня кількість людей, яким загрожує переслідування за різними статтями Кримінального кодексу через протест проти війни, за попередніми даними, перевищує 200 осіб. Ми закликаємо російську владу невідкладно та безумовно звільнити їх, скасувати нові закони та усі інші законодавчі акти, несумісні з правом на свободу вираження.

Ми знов і знов закликаємо міжнародну спільноту пустити в дію всі наявні міжнародні й регіональні механізми, щоб забезпечити ефективне розслідування повідомлень про воєнні злочини російських збройних сил в Україні та притягнути винних до відповідальності. Надзвичайно важливим елементом міжнародних зусиль задля зупинення цієї низки порушень є підтримка тих голосів у Росії, які активно виступають проти її агресії в Україні. 

Раніше підтверджені та нові ймовірні воєнні злочини російських збройних сил в Україні

Відколи Росія повномасштабно вторглася в Україну 24 лютого, Amnesty International розкрила серйозні порушення міжнародного гуманітарного права з боку російських військових — зокрема, очевидні воєнні злочини — у не менш як 20 містечках і містах по всій Україні. Ми знайшли докази того, що російські солдати здійснювали позасудові страти в Київській області, вбивали цивільних під час невибіркових обстрілів у Харкові та цілеспрямовано обстріляли драматичний театр у Маріуполі, який слугував притулком для сотень цивільних громадян.

Інші ймовірні воєнні злочини вимагають невідкладного міжнародного розслідування, включно з вибухом у селі Оленівка 29 липня, під час якого було вбито більш як 50 українських військовополонених, утримуваних на сході України так званими збройними силами “ДНР”. Відтоді, однак, російська влада відмовляється допустити міжнародних слідчих до місця інциденту задля проведення всебічного аналізу.

Росія переважно ігнорує повідомлення про порушення міжнародного гуманітарного права її військовими, або ж намагається відвернути увагу від цього неправдивою інформацією та дезінформацією. Вона запустила багатоскладову кампанію задля того, щоб російське суспільство не дізналося про ці заяви та не обговорювало їх. Переслідування тих, хто поширює критичну інформацію, є наріжним каменем цієї кампанії.

Передумови та прийняття закону про “поширення неправдивої інформації про дії російської армії”

Вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року всередині самої країни зустріли з широкою критикою. Десятки тисяч росіян мирно протестували на вулицях і критикували агресію на своїх соціальних платформах. Російська влада відповіла жорстким переслідуванням протестувальників і критиків, безпідставно арештувавши більш як 16 000 осіб за порушення неправомірних обмежень на публічні зібрання, що діють в країні[1]. Влада також влаштувала репресії проти кількох незалежних медіа, які досі залишались[2], змусивши багато з них закритися, покинути країну або обмежити своє висвітлення війни та замість цього цитувати офіційні російські повідомлення. З того часу ще більше правозахисних громадських організацій отримали статус “іноагентів” чи “небажаних”, зіткнулися з безпідставним закриттям або блокуванням їхніх вебсайтів, зазнали інших форм переслідування.  

Влада підкріпила посилення репресій миттєвими законодавчими нововведеннями. Ще в перші дні вторгнення — вочевидь, щоб уникнути процедурних ускладнень — представники Державної думи підняли непов’язаний законопроєкт[3], який пилився від свого першого читання протягом чотирьох років, та повністю змінили його зміст численними новими правками. Цілковито переосмислений законопроєкт включав Статтю 207.3 (“публічне поширення завідомо хибної інформації про дії Збройних сил Російської Федерації”), також були додані дві статті до Кримінального кодексу[4], що криміналізували різного роду вираження думок з критикою російської влади, її дій та політики.

Зміни були внесені 2 березня[5], законопроєкт підтримали обидві палати російського парламенту, його підписав президент Володимир Путін, і він набрав чинності 4 березня. Такий блискавичний процес запобіг публічному обговоренню правок та продемонстрував, що владні органи не будуть миритися з критикою щодо війни в Україні.

Трьома тижнями пізніше, 25 березня, законодавці внесли ще більш детальні правки до Статті 207.3 для криміналізації “поширення завідомо хибної інформації” не лише про російські Збройні сили, але й про будь-які російські органи влади, що ведуть роботу за кордоном. Ці правки прийняли в такій самій блискавичній манері.

На момент написання було порушено більш як 80 кримінальних справ, пов’язаних лише з одним з нових правопорушень, а саме із “злочином” щодо “поширення завідомо хибної інформації” стосовно російської агресії в Україні.

Зміст законодавчих нововведень

Стаття 207.3 Кримінального кодексу криміналізує “публічне поширення під виглядом правдивих повідомлень завідомо хибної інформації, яка містить дані про використання Збройних сил Російської Федерації з метою захисту інтересів Російської Федерації та її громадян, підтримки міжнародного миру й безпеки, а рівно тої, яка містить дані про виконання державними органами Російської Федерації своїх повноважень за межами території Російської Федерації із зазначеною метою”. Залежно від обставин максимальне покарання за цим законом може сягати 15 років у тюрмі. Згідно із параграфом 2 цієї статті, що був пущений в дію у більшості відомих справ, покарання включає ув’язнення на термін від 5 до 10 років або штраф розміром від 3 до 5 мільйонів рублів (від 55 000 до 92 000 американських доларів[6]).

Згідно з документами офіційних кримінальних справ, до яких отримала доступ Amnesty International, слідчі органи та органи прокуратури навіть не намагаються підтвердити, чи опублікована інформація дійсно хибна, не кажучи вже про її “завідому хибність”. Натомість у більшості справ слідчі просто стверджують, що зазначені публікації йдуть усупереч заявам офіційних представників російської влади, таких як міністр закордонних справ чи речник Міністерства оборони. Ці заяви, які інколи перечать одна одній і часто містять очевидно неправдиву інформацію та дезінформацію, повсюдно сприймають за “єдину правду”, яка не потребує жодного підтвердження. У результаті загальновідомі та перевірені факти визнаються “фейковою інформацією”, оскільки вони суперечать офіційним наративам уряду Росії, а згадування цих фактів стає грубим кримінальним злочином. 

Міжнародні стандарти

Росія є державою-членкинею багатьох міжнародних правозахисних інструментів, таких як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ICCPR), Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини (Конвенція СНД) та Гельсінські угоди. Попри виключення Росії з Ради Європи, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ECHR) лишається чинною до 16 вересня 2022 року. Всі ці міжнародні інструменти, а також власна Конституція Росії та звичаєве міжнародне право, вимагають від російської влади поважати права людини, зокрема, право на свободу вираження.

Заборона на поширення інформації з критикою дій Збройних сил Росії порушує право на свободу вираження, включно зі свободою шукати, одержувати та поширювати інформацію, гарантованою ICCPR[7], ECHR[8], Конвенцією СНД[9] та російською Конституцією[10]. Хоча російська влада й може обмежувати ці права, будь-які такі обмеження мають бути необхідними та пропорційними з метою захисту існування російського народу чи його територіальної цілісності, чи політичної незалежності від сили або загрози сили. Всеохопна криміналізація критичних висловлювань стосовно Збройних сил не відповідає таким критеріям.

Застосування цього законодавства задля придушення критики російської агресії, особливо коли будь-яка інформація, яка не збігається з офіційною позицією російського уряду, визначається як “хибна інформація про Збройні сили”, порушує право на свободу вираження. Як визначив Комітет з прав людини ООН, “свобода вираження поглядів є необхідною умовою для реалізації принципів прозорості та підзвітності, які, своєю чергою, необхідні для стимулювання та захисту прав людини”. Переслідування осіб за повідомлення про порушення законів та звичаїв війни з боку російських Збройних сил здійснюється, вочевидь, з метою забезпечення безкарності за воєнні злочини та очевидне прикриття Росією грубих порушень Женевських конвенцій. Ця практика сама по собі суперечить зобов’язанням Росії за міжнародним гуманітарним правом, зокрема, Статті 1 Загальних положень Женевських конвенцій, яка передбачає повагу до Женевських конвенцій, у тому числі й через запобігання воєнним злочинам і покарання відповідальних.

Індивідуальні справи

На час написання було відомо про понад 80 порушених кримінальних справ за Статтею 207.3. Хоча й Amnesty International не мала змоги ознайомитися з кожною з них, не було жодного відомого випадку, коли б за якоюсь із них органи влади реагували на міжнародно визнане правопорушення. Нижче наводимо кілька прикладів того, як у Росії переслідують людей за мирне вираження свого критичного ставлення чи протесту проти порушень, скоєних військовими цієї країни в Україні.[11]

Опозиційні політики: Олексій Горінов та Ілля Яшин

Олексій Горінов та Ілля Яшин — члени Російського опозиційного руху “Солідарність” та муніципальні депутати Красносільського району Москви. Олексій Горінов, юрист за фахом, був політично активним ще з кінця 1980-х років, коли підтримував демократичні зміни в Радянському Союзі. Ілля Яшин — визначний опозиційний активіст, він організовував протести, передвиборчі кампанії, вів популярний YouTube-канал.

Олексія Горінова арештували 26 квітня за його репліки на засіданні муніципальної ради 15 березня. Як стверджують слідчі, він “поширював завідомо хибну інформацію”, називаючи конфлікт агресією та війною, озвучуючи те, що діти помирають щодня. Більш того, слідчі, не надаючи ніяких доказів, заявляють, що Олексій Горінов був у змові з депутаткою-коліжанкою по муніципальній раді Оленою Котьоночкіною задля поширення цієї “хибної інформації”[12]. 8 липня районний суд Москви засудив його до семи років ув’язнення — це був перший обвинувальний вирок, що супроводжувався позбавленням волі, за нововведеною Статтею 207.3[13]. Олена Котьоночкіна змогла виїхати з Росії.

Іллю Яшина арештували вночі 27 червня, коли він ішов із другом. Його звинуватили в “непокорі наказам працівників поліції”, хоча він та його друзі заперечують, що поліція взагалі озвучувала якісь накази. Іллю Яшина посадили під 15-денний адміністративний арешт. В ніч на 12 липня, за кілька годин до того, як його мали відпустити, політику повідомили, що стосовно нього ведуться слідчі дії за Статтею 207.3(2)[14]. Кримінальне розслідування, скоріш за все, було розпочате через відео в YouTube, в якому Ілля Яшин обговорював повідомлення про вбивства цивільного населення, скоєні російськими військовими в Бучі, Україна, та ставив під сумнів пов’язану із цим кремлівську дезінформацію[15]. 13 липня Іллю Яшина взяли під варту на час досудового розслідування.

Колишня працівниця державного телеканалу: Марина Овсяннікова

Марина Овсяннікова — колишня редакторка російського урядового “Першого каналу”, яка привернула увагу міжнародних ЗМІ, коли 14 березня з антивоєнним плакатом перервала пряму трансляцію новин у студії. Її оштрафували за “проведення незаконного громадського зібрання”, після чого вона покинула свою роботу на телебаченні й переїхала до Німеччини.

У липні Марина Овсяннікова повернулася до Москви. 15 липня вона провела одиночний пікет неподалік від Кремля з плакатом, на якому було написано, що Володимир Путін — убивця, і що в Україні було вбито 352 дитини. Управління Верховного комісара ООН з прав людини озвучувало такі ж цифри. Її пікет тривав якісь чотири хвилини, але був широко розтиражований незалежними ЗМІ. Марина Овсяннікова також запостила фото і коротке відео пікету на своєму телеграм-каналі.

10 серпня Слідчий комітет (автономна державна агенція, відповідальна за розслідування грубих кримінальних порушень) провів обшук вдома у Марини Овсяннікової, арештував її та допитав. Її звинувачують за Статтею 207.3(2) за протест 15 липня та поширення фото й відео. Як стверджують органи влади, вона поширювала “завідомо хибну інформацію”, що російські Збройні сили вбивають цивільне населення, включно з дітьми. Після закритого судового слухання наступного дня її помістили під домашній арешт, під яким вона досі знаходилась на час написання цього документа.

“Звичайна людина”: Вікторія Петрова

Вікторія Петрова — жінка, що працювала менеджеркою в Санкт-Петербурзі. Вона мала акаунт у російській соціальній мережі “ВКонтакті” (VK), де обговорювала актуальні події з кількома десятками друзів. Її адвокат описав Вікторію Петрову як “звичайну людину… як ми з вами”[16]. Після вторгнення Росії в Україну 24 лютого вона регулярно збирала відео з різних джерел та поширювала їх на своїй сторінці у VK з проханням до тих, хто їх дивиться, не довіряти офіційним ЗМІ та протестувати проти війни. Вікторію Петрову двічі затримували за мирні протести, вона провела 10 днів під адміністративним арештом у березні.

Рано вранці 6 травня поліція заарештувала Вікторію Петрову в неї вдома, висунувши їй звинувачення за Статтею 207.3.(2). Її дім обшукали, слідчі вилучили її електронні пристрої та антивоєнні плакати. ЇЇ взяли під варту на час досудового розслідування, де вона й знаходилась на час написання цього документа.

Вікторію Петрову обвинувачують у публікації кількох постів у VK, у яких вона жорстко критикувала рішення російської влади загарбати Україну, симпатиків війни та воєнні злочини російських військових. Крім того, вона поширювала різні відео з промовами українського президента Володимира Зеленського та російських журналістів й активістів, які засуджують війну, а також кадри руйнувань, ймовірно спричинених російськими атаками, та власне відеозвернення.  Вікторія Петрова закликала глядачів протестувати, виходити на антивоєнні мітинги, надсилати гуманітарну поміч українцям та ділитися альтернативною інформацією про війну з родичами та друзями.

Журналістка: Марія Пономаренко

Марія Пономаренко — журналістка, яка співпрацює з онлайн-медіа RusNews, що розташоване в Барнаулі, Алтайський край, Росія. Її арештували 24 квітня в Санкт-Петербурзі, звинуватили за Статтею  207.3(2) та взяли під варту на час досудового розслідування. Пізніше її перевели в Барнаул і для обстеження психічного здоров’я кілька тижнів утримували в психіатричній клініці. Згідно з листом Марії, який опублікували її прихильники, під час перебування в клініці їй насильно вводили ін’єкції невідомих ліків[17]. Відповідно до інформації, доступної Amnesty International, розслідування було розпочате внаслідок публікації від 17 березня, яка наразі видалена, про скидання російськими військовими бомби на Маріупольський драмтеатр попередньої ночі[18]. Вона містила відео з театру, зроблене до атаки, і короткий коментар з оприлюдненням інформації щодо смертей серед цивільного населення. У своєму власному дослідженні Amnesty International дійшла висновку, що удар був здійснений російськими військовими, та що зібрані організацією докази доводять, що це був воєнний злочин.

Студент-активіст: Дмитро Іванов

Дмитро Іванов, студент-айтішник і лідер Ініціативної групи Московського Державного Університету, яка займається захистом прав студентів (скорочено ІГ МДУ), був арештований 28 квітня в університетському гуртожитку. Його звинуватили в поширенні публікації в Телеграм-каналі ІГ МДУ із закликами до мирних протестів, що само по собі є правопорушенням, на думку російських органів влади, адже в Росії діють обмеження на публічні зібрання[19]. Суддя виніс йому вердикт у 10 днів адміністративного арешту. 8 травня, коли Дмитро Іванов покидав СІЗО, його негайно ж арештували знов, знову висунули звинувачення в закликах до протесту, тож його “адміністративний арешт” було подовжено ще на 25 днів. Дмитра Іванова мали відпустити 2 червня, проте того ж дня його арештували третій раз поспіль.   

Цього разу звинувачення були більш серйозні: студента переслідують за Статтею 207.3(2). Згідно з матеріалами справи, що їх переглянула Amnesty International, владні органи заявляють, що Дмитро Іванов “поширював завідомо хибну інформацію про Збройні сили Російської Федерації”, роблячи репости публікацій російських активістів і журналістів із засудженням воєнних злочинів, поширивши кілька заяв українського президента Володимира Зеленського, називаючи конфлікт війною замість офіційно дозволеного опису “спеціальна військова операція” та стверджуючи, що російські війська знищують мирні міста України. На час написання цього документа активіст досі залишався під вартою на період досудового розслідування — початок судових слухань проти нього призначений на 21 вересня. Внаслідок численних арештів і утримань він також був позбавлений можливості скласти випускні іспити та закінчити університет.

Священник: Іоан Курмояров

Іоан Курмояров, священник Російської православної церкви та монах із Санкт-Петербурга, вів YouTube-канал і сторінку в VK, де публікував свої коментарі на тему духовності та актуальних подій. З часу російського вторгнення в Україну він публічно називав це агресією та закликав християн засуджувати її. 1 квітня 2022 року його позбавили сану священника. 7 червня Іоана Курмоярова заарештували та звинуватили за статтею 207.3(2) через “поширення завідомо хибної інформації”. Зараз він знаходиться під вартою на час досудового розслідування.

Мисткиня: Олександра Скочіленко

Олександра Скочіленко, мисткиня із Санкт-Петербурга, замінила цінники в місцевому супермаркеті маленькими нотатками з інформацією про війну в Україні, як-от про бомбардування школи мистецтв у Маріуполі[20] 31 березня. 11 квітня офіцери Слідчого комітету арештували її та висунули звинувачення в “поширенні завідомо хибної інформації” за Статтею 207.3(2). Її взяли під варту на час досудового розслідування всупереч стану її здоров’я (целіакія), що вимагає особливої безглютенової дієти, яку в СІЗО їй не забезпечили. У червні її на 20 днів відправили до психіатричної клініки в Санкт-Петербурзі для обстеження її психічного здоров’я[21].

Політик і журналіст: Володимир Кара-Мурза

Володимир Кара-Мурза — видатний російський політичний активіст і журналіст, відомий своїми кампаніями на підтримку “Списку Магнітського” (таргетовані фінансові санкції та обмеження на поїздки для осіб, яких підозрювали в порушенні прав людини в Росії). Останніми роками він пережив дві спроби отруєння, які російська влада не спромоглася розслідувати.

22 квітня Володимира Кара-Мурзу безпідставно арештували біля його будинку в Москві — начебто за непокору поліції — та взяли під 15-денний адміністративний арешт. Уже коли спливав його строк утримання, йому висунули обвинувачення за Статтею 207.3(2). Оголошеним правопорушенням була його промова в аризонській Палаті представників (у США) 15 березня[22], в якій він засудив, як воєнні злочини, використання “касетних бомб по житлових кварталах, бомбардування пологових будинків і лікарень, та шкіл” російськими військами в Україні. Володимир Кара-Мурза залишається під вартою на період досудового розслідування.

2 серпня Слідчий комітет додав до справи Володимира Кара-Мурзи ще одне звинувачення. Його звинуватили в організації дискусії в форматі круглого столу про політичних в’язнів у Росії, яка начебто була профінансована “небажаною організацією” (причетність до такої організації дорівнює кримінальному порушенню в Росії за Статтею 284.1(1) Кримінального кодексу, яке карається позбавленням волі до чотирьох років). Amnesty International раніше вже критикувала російський закон про “небажані організації” як такий, що порушує права на свободу асоціацій та вираження думки, та підкреслювала, наскільки безпідставно й вибірково його застосовують.

Юрист: Дмитро Талантов

Дмитро Талантов — відомий юрист з Іжевська Удмуртської Республіки, а також президент Асоціації адвокатів Удмуртської Республіки. Одним із його клієнтів був Іван Сафронов, колишній журналіст, арештований ще у липні 2020 року за звинуваченнями в державній зраді. Amnesty International визнала його справу скомпроментованою через безпідставний тиск на його адвокатів та примус їх до співпраці та, скоріш за все, політично мотивованою[23].

Дмитра Талантова переслідують через пост у Facebook, в якому він критикував російське вторгнення в Україну. Його арештували 28 червня в Іжевську та перевели до Москви того ж дня. 29 червня суд постановив взяти Дмитра Талантова під варту. За попередньою інформацією, в СІЗО 61-річному юристові не надали ліжка, тож кілька він був вимушений провести, сидячи на лаві[24].

Підсумок

Amnesty International дійшла висновку, що всі вищезазначені особи — Олексій Горінов, Ілля Яшин, Марина Овсяннікова, Вікторія Петрова, Марія Пономаренко, Дмитро Іванов, Іоан Курмояров, Олександра Скочіленко, Володимир Кара-Мурза та Дмитро Талантов — є в’язнями совісті, яких переслідують виключно за мирну реалізацію свого права на свободу вираження. Їх мають негайно та безумовно звільнити, а кримінальні справи, порушені проти них, мають бути закриті.

Крім того, Amnesty International закликає російську владу:

  • Скасувати Статтю 207.3 Кримінального кодексу як таку, що не відповідає зобов’язанням Росії згідно з міжнародним правом прав людини.
  • Скасувати будь-які інші такі законодавчі акти, які неправомірно обмежують реалізацію права на свободу вираження через кримінальні порушення на кшталт “поширення неправдивої інформації”, “дискредитація органів влади”, “заклики на підтримку впровадження санкцій”, “образа почуттів вірян”, “участь у заходах небажаної організації” тощо.
  • Негайно, ще до впровадження цих законодавчих змін, припинити переслідування осіб за мирну реалізацію свого права на свободу вираження, що по суті своїй не є правопорушенням згідно з міжнародними правовими стандартами.
  • Невідкладно й безумовно звільнити всіх осіб, яких утримують за мирну реалізацію свого права на свободу вираження, та забезпечити їм повне й чесне відшкодування.
  • Припинити застосування карної психіатрії та примусового психіатричного лікування, які можна прирівняти до тортур чи інших видів нелюдського поводження, а також провести судові розслідування щодо всіх тих, кого підозрюють у кримінальній відповідальності за такі практики.
  • Забезпечити всім право на вільне висловлення своєї думки та поширення неупередженої інформації, в тому числі й стосовно війни в Україні.

[1] Згідно з ОВД-Інфо, російською правозахисною організацією, яка моніторить політично мотивовані арешти.

[2] Amnesty International, “Російська Федерація: Зупиніть цензуру антивоєнних голосів”, 14 березня 2022 року,  amnesty.org/en/documents/eur46/5345/2022/en

[3] Законопроєкт 464757-7 спочатку був прописаний задля криміналізації вираження підтримки міжнародних санкцій, накладених на Росію.

[4] Статті 280.3 (“публічні діяння, спрямовані на дискредитацію Збройних сил Росії”) та 284.2 (“заклики до запровадження обмежень проти Російської Федерації, її громадян та юридичних осіб”).

[5] Державна дума Російської Федерації, “Внесені правки про кримінальну відповідальність за поширення фейків про дії ЗС РФ”, 2 березня 2022 року, duma.gov.ru/news/53589

[6] За курсом обміну Московської біржі станом на 1 липня 2020 року.

[7] ICCPR, Стаття 19(2).

[8] ECHR, Стаття 10.

[9] Конвенція СНД, Стаття 11.

[10] Конституція Російської Федерації, Стаття 29.

[11] Див. також: Amnesty International, “Росія: Шкільній вчительці загрожує 10 років у в’язниці за те, що розповіла учням про обстріл української лікарні”, 26 квітня 2022 року, amnesty.org/en/documents/eur46/5512/2022/en

[12] Остаточний вердикт, архів Amnesty International.

[13] Amnesty International, “Росія: Муніципального депутата засуджено до семи років у в’язниці за незгоду з війною в Україні”, 8 липня 2022 року, amnesty.org/en/latest/news/2022/07/russia-municipal-councillor-sentenced-to-seven-years-in-jail-for-opposing-the-ukraine-war

[14] Amnesty International, “Росія: Влада повинна закрити справу проти Іллі Яшина — крайньої жертви репресій проти критиків війни”, 13 липня 2022 року, amnesty.org/en/latest/news/2022/07/russia-authorities-must-drop-case-against-ilya-yashin-latest-victim-of-clampdown-on-war-critics

[15] Ілля Яшин, “ПРЯМИЙ ЕФІР. Путіну готують трибунал. Пекло зустрічає Жириновського. Хінштейн строчить доноси”, 7 квітня 2022 року https://youtu.be/d15dn5LYxLs, хвилина 44:38.

[16] The Village: “«Звичайна людина»: Історія Віки Петрової, яка написала пост у «ВКонтакті» — і проти неї порушили справу про фейки”, 9 червня 2022 року, the-village.ru/people/stories/common-people

[17] RusNews, ”Марія Пономаренко про психіатричну клініку: «Насильно кололи невідомою субстанцією… Повернулася до СІЗО як до санаторію»”, 13 липня 2022 року, t.me/smirusnews/12825

[18] Amnesty International, “Діти”: Напад на Донецький обласний академічний драматичний театр у Маріуполі, Україна, 30 червня 2022 року, amnesty.org/en/documents/eur50/5713/2022/en

[19] Див. також: Amnesty International, Протесту тут не місце, 12 серпня 2021 року, amnesty.org/en/documents/eur46/4328/2021/en

[20] Washington Post, “Російські війська “по всьому” Маріуполю — обстріл школи мистецтв, де переховувалися 400 осіб”, 20 березня 2022 року, washingtonpost.com/world/2022/03/20/mariupol-art-school-civilians-russia

[21] Amnesty International, “Російська Федерація: Подальша інформація: Подовжено тримання під вартою мисткині: Олександра Скочіленко”, 9 червня 2022 року, amnesty.org/en/documents/eur46/5692/2022/en

[22] Палата представників штату Аризона, “Російський опозиційний лідер Володимир Кара-Мурза звертається до Палати представників Аризони”, 16 березня 2022 року, youtu.be/9GY1srohskk, хвилина 8:56

[23] Amnesty International, “Російська Федерація: Негайно звільніть Івана Сафронова, якщо неможливо забезпечити справедливий суд”, 8 квітня 2022 року, amnesty.org/en/documents/eur46/5466/2022/en

[24] Berman Daniil, пост у Facebook, 13 липня 2022 року, facebook.com/bermandaniil/posts/pfbid02RnjFWmieYWM3D8T8RYqJYnqkGN9g1fV5g6kAXQscft5PgMyrmRedPqjuyT1e1ShUl